Важко сказати, коли саме людство вирішило відмовитися від первісних нудистських звичок, але ось вже понад два тисячоліття купальник – найпопулярніший пляжний атрибут жіночого гардеробу. Ми не можемо уявити своє життя без цього одягу для купання.

Як, де і коли з’явився купальник? Історики запевняють, що жіночий одяг, який був призначений для купання, створили ще в ІІІ столітті до н.е. в Стародавній Греції. Яким же тоді був купальник? Це були такі собі туніки, в яких грекині ніжились у власних басейнах чи купалися в морі. А ось мода на купальні тоги зародилася в Римській імперії, яка перейняла грецькі наряди для купання й удосконалила їх на свій «банний» лад. На жаль, проіснувала вона недовго і після падіння Римської імперії на багато віків була забута.

Епоха відродження

Для купальника ця епоха розпочалася лише в ХVІІІ ст., коли в Англії та Франції почали відкриватися дуже популярні на той час лікувальні курорти для аристократів. У ті часи за правилами хорошого тону пляж розділявся на дві частини: чоловічу та жіночу. Максимум, що дозволялося на жіночій половині – це одяг у вигляді довгої закритої сукні, яка скоріше була схожа на рицарські обладунки, аніж на купальний костюм. Найгіршим в цьому, так званому купальному костюмі були тугий корсет і дуже широка спідниця до п’ят, оброблена криноліном. До того ж голову покривав очіпок, ноги обтягували тугі колготи. Також до комплекту тогочасного купального костюма входили тепла нижня білизна, туфлі чи черевики та парасолька(!) від сонця. Ось так, приблизно, виглядала жінка минулих століть у купальнику.

Порівняно з попередніми, ХІХ століття в пляжне життя принесло справжню насолоду. І тут треба подякувати «божевільним американкам», які не бажали мучитися на сонці у важких бавовняних сукнях. Вони хотіли відверто ніжитися на сонечку. Завдяки цьому зовсім невинному бажанню бавовняні та фланелеві купальні сукні в 1860 році переживають «період розпаду», тобто розділяються на дві частини – жакет і довгі панталони. А через два десятиліття була придумана ще легша модель купальника під назвою «принцеса». Важкі нижні спідниці поступилися місцем широким штанам із легкої тканини, до пояса яких було пришито також легеньку блузку. Правда, до комплекту «принцеси» все-таки входила окрема спідниця, яка прикривала і так закриті штанами коліна.

Прекрасний, хоча й скандальний

Початок ХХ століття став знаменитим завдяки «купальному скандалу». У 1907 році на одному із американських пляжів поліція арештувала австралійку, яка мала сміливість з’явитися на людях в панталонах, до яких замість блузи був пришитий корсет. Скандальний приклад виявився на диво "заразним" – вже через три роки після цієї події в подібних купальниках хизувалися майже всі пляжні модниці. А в 1918 році «естафету оголення» продовжила коротка туніка і шорти для плавання.

Мода на мінімалізм почала стрімко розвиватися. Купальні костюми на жіночому тілі починають «танути», наче айсберг у теплих водах Гольфстріму, завдяки еталону подіумів – прекрасній Коко Шанель. Саме вона почала розробляти «купальні декорації» до закритих купальників, зробивши ставку на еластичні тканини, які природно огортали дамські фігури.

Не без чоловіків

Швидко зрозумівши, що бажання жінок бути неповторними в своїй пляжній красі вже нічим не зупинити, у гру вступили дизайнери-чоловіки.

У липні 1946 року французький модельєр Луї Рейяр, якого дуже вразили події, пов’язані з ядерними випробуваннями американців на острові Бікіні (входить до складу Маршаллових островів), дав своєму новому «купальному дітищу» назву цього сумнозвісного острова. Рука модельєра зазіхнула на святе і одним махом перетворила закритий купальник на роздільний. Але жодна паризька манекенниця не ризикнула з’явитися в ньому на подіумі. Довелось дизайнеру пошукати сміливіших «демонстранток». Для демонстрації купальників він вирішив запросити відомих танцівниць із «Мулен Руж». Поєднання двох «вибухових сумішей» – розкутих струнких дівчат і відкритих купальників – вилилося у фурор захвату та обурення. Та «купальний джин» вже вирвався із пляшки умовностей і став відверто нахабніти.

Чудеса купального «джина»

У 60-ті роки минулого століття дизайнер Руді Генріч вирішив перевершити всіх своїх попередників. Він показав світу монокіні – купальник без топа. Багато чоловіків були в захваті, а жінки несподівано замислились. Така новизна передбачала наявність суперстрункої фігури та ідеальних грудей, якими природа наділила не всіх представниць прекрасної статі… Але виклик представниці слабкої статі прийняли з гідністю. Розпочалася гонитва за ідеальними фігурами. Силікон, який до тих пір наповнював лише чашечки купальних ліфчиків, за волею пластичних хірургів наприкінці 70-х «перекочував» під шкіру тих, хто бажав гордо виставлятися топлес на пляжах, а в боротьбі із зайвою вагою зник не один кілограм жиру.

«Фіговий листочок» монокіні, не зважаючи на свої мікроскопічні розміри, був творчо осмислений дизайнерами: на розкішних пляжах Ріо-де-Жанейро з’явилися перші стринги, а в Північній Америці V-подібні плавки почали зав’язувати на стегнах за допомогою двох досить спокусливих мотузочок чи дефілювати у трусиках-танга.

Сміливий вихід до моря

Сьогоднішні модні віяння свідчать про те, що зараз в моді закриті та роздільні купальники у великі квіткові чи фруктово-ягідні узори. Актуальними є мотиви шкур звірів, смужка, горошок. А дрібнички, на кшталт бантиків, написів, стразів, сьогодні сприймаються «на ура».

Хочете в прямому значенні блиснути на пляжі? Виберіть модель зі східними мотивами, всипану стразами та кольоровим камінням. А ще можна спробувати одягнутися в стилі mix&match – вільному поєднанні всього з усім. Наприклад, сміливо одягнути спортивні плавки-шорти і прикрашений об’ємними квітами гламурний верх, прикрити шию африканським намистом, а зап’ястя рук – браслетами. Та найголовніше – отримати від цього масу задоволення, встигнути накупатися та гарно засмагнути.

Ольга Волинець

Этот материал на русском языке